Музей історії Кловського ліцею

Одразу ж після визволення Києва в листопаді 1943 року в приміщенні школи розташувався шпиталь. Класи - палати були переповнені. Діти з сусідніх шкіл відвідували поранених, співали та танцювали просто в палатах, між ліжками, прагнучи підняти настрій бійцям. Після уроків учні ходилирозчищати Хрещатик та інші вулиці від руїн. Працювали після роботи й батьки. Всі прагнули відбудувати Київ якнайшвидше.

У 1947 році школа запрацювала в нормальному режимі. Це була чоловіча школа. Вчитися було важко. Холодно в класі, нічим топити.

Сиділи у верхньому одязі. Чорнило і крейда були великою розкішшю. Учні по черзі дома робили чорнило з бузини чи буряка. Спочатку ні зошитів, ні підручників не було. Писали на газетах. Але учителі не шкодували сил, щоб навчити дітей. Бідність була неймовірною. Харчі розподілялися по картках. Якщо загубив — місяць без їжі. Іноді варили борщ з лободи, часто навіть без картоплі. «Я не пам'ятаю іншого такого піонерського вожатого, яким був Кім Вахліс. Він користувався величезною любов'ю та повагою серед дітей. Вся школа збиралася на великій перерві на 3-му поверсі, де Кім розповідав про Тома Сойера, разом з учнями писав сценарії для піонерського театру. Він був душею всіх туристських походів та подорожей по нашій країні.» (Із спогадів В. Хрипунова, вип. 1960 р.)

Поступово життя налагоджувалося. У школі з'явилися дівчата і шкільна форма. З 1953 року, після смерті Сталіна, в житті країни сталися деякі зміни. Але традиційні Першотравневі і Жовтневі демонстрації залишилися. Активно працювали комсомольська та піонерська організації.

«Хлопці нашого класу були дружніми. Ми не тільки разом сиділи за партами, але й залишалися після уроків і завжди знаходили яку-небудь корисну справу, за яку всі бралися одностайно. Власними силами ми радіофікували фізичний кабінет, зібрали підсилювач, змонтували магнітофон. А Євген Скоробогатько, який дуже полюбляв хімію, з друзями обладнав хімічний кабінет. І самі ремонтували електромережу». (Із спогадів Б. Галянова, випускника 1955 р.) Незабутня Марія Львівна Фаєрфас. «Залізна леді». Віддана своїй справі — школі та історії. Вела шкільний лекторій, в якому були задіяні всі учні старших класів. Проводила блискучі конференції. У 40-х та на початку 50-х школи булі поділені на жіночі і чоловічі. Уряд вважав, що тільки так можна було виростити «морально устойчивое поколение».

І коли у 1954-1955 рр. дівчат і хлопців об'єднали під одним дахом, діти не вміли спілкуватися. Вони були дуже наївними. Одна з наших учениць писала в щоденнику: «Нікого з хлопців не знаю і не маю нічого спільного з ними». Щоб зробити життя більш привабливим, учителі багато уваги приділяли організації дозвілля. Широко відомим став шкільний театр Олександри Петрівни Носко, літературні вечори Євдокії Григорівни Литвин, на які запрошували не тільки письменників, але і дівчат із сусідніх 51-ї та 78-ї шкіл. Часто гостями в школі були актори драматичних театрів ім. І. Франка та Лесі Українки. Багато учнів згадують зустрічі з Ольгою Кусенко, дуже відомою актрисою тих часів.