Музей історії Кловського ліцею

Епоха була суперечливою. Школа жила тими же інтересами, що і вся країна. З одного боку — будівлі п'ятирічок, заняття в аероклубі, гуртки ТСОАВІАХІМу, здача норм на значки ГПО, ППО, піонерські табори, зустрічі з іспанськими дітьми, шкільний театр, пушкінські вечори. З іншого — голодомор 1932-33, який торкнувся і нашої школи, хоч, на щастя, не в такій мірі, як сільских дітей; боротьба з «ворогами народу», «шкідниками», «английськими шпигунами» ... та зникаючі з класів слідом за репресованими батьками наші учні…

В грудні 1937-го школа переїхала до нового приміщення по вул. К. Лібкнехта, 25, де в ХI-XII знаходився Кловський монастир.

Зі спогадів Зіновія Мойсейовича Родштейна, секретаря комсомольського комітету заводу Арсенал: «У 1935 р. комсомольська та партійна організація Арсеналу звернулася до українського уряду з проханням виділити кошти на розвиток школи — на нові лабораторії, бібліотеку... Уряд не тільки задовольнив прохання, а й вирішив побудувати нове приміщення для школи. Було вибрано місце саме тут, де ви навчаєтесь, і я вбив тут кілочок з написом «Тут буде збудовано двокомплектну школу з фізкультурним залом». Чи приймав я школу, коли її було побудовано? Ні, мене тоді вже в Києві не було. Я був заарештований в ніч з 27 на 28 жовтня. Я був у 36 тюрмах і провів 18 років в сталинських таборах.» (з інтерв'ю 1983-1988 рр.)

Олександр Назарович Мельниченко. Закінчив семирічку у 1932 р., працював в кузні Арсеналу. Вчився на машиніста паровозу. В 1941 р. пішов добровольцем на фронт. Нагороджений урядовими нагородами. Після війни жив в Коростені Житомирської області. Був гостем школи у 1985 р. «Потрібно бути дуже щасливою людиною, щоб через 54 роки знову бути в рідній школі і побачити в музеї своє ім'я, фото і лист, з такою любов'ю збережений школою. Значить, я потрібен людям, мені вже 70!» (витяг з книги відгуків про роботу музею, 1985 р.). «Ми всі не уявляли собі життя без активної участі в усіх справах, котрі траплялися в нашій школі та в країні в цілому. Тільки вчитися — цього було замало. Ми всі вважали, що головне — жити повнокровним шкільним життям, завжди приймаючи участь в усьому.

Саме це шкільне загартування ще в школі визначило наш життівий шлях. В піонери нас прийняли в 1933 році, в комсомол — в 1938. В 1937 році мене від імені школи №77 було направлено в Український піонерський табір «Артек» в м. Одесу (Лузанівка), де відпочивала разом із іспанськими дітьми». (Із спогадів Ганни Слуцької, випускниці 1941 року. Драмгурток під керівництвом Миколи Андрійовича Губатенка, актора, був традиційно багатолюдним. Ставили п'єси українських та російських драматургів, і навіть опери. В середині 30-х гурток переживав свій розквіт. Робота в драматичному гуртку і його вистави, які збирали численних киян, створювали неповторну творчу атмосферу в школі.

Особливо виділялись своїм талантом Нонна Петраковська, Володя Поляков, Микола Білим, Ліза Транкіна, Ганна Слуцька, Поля Брегман. Як і Нонна Петраковська, частина з них зв'язала своє життя з професійною сценою. Були і свої фотокореспонденти, які зафіксували цю неповторну мить шкільного життя.