|
Петровська Світлана Василівна,
Вчитель історії Кловського ліцею №77,
Заслужений вчитель України,
Директор музею Кловського Ліцею.
Semper tiro.(Всегда ученик)
Іван Франко.
«…надо отыскать себя в обществе,
себя в человечестве, себя во вселенной.
Вот, волосы седые, а работа не кончена.»
Януш Корчак.
Народилася в Киеві 29 серпня 1935 року, на Печерську. Вчитель в п’ятому поколінні. Мати, дід, прадіди – всі працювали з глухонімими дітьми, вчителювали, створювали та очолювали дитячі будинки для глухонімих дітей в Каліші, Варшаві, Києві. Під час війни евакуювалась з матір’ю та сестрою за Волгу, до Куйбишева, де мати була директором дитячого будинку для дітей, вивезених з блокованого Ленінграду. В 1944-му повернулася до Києва. Батько з перших днів війни перебував на фронті, потім – оточення, полон і концентраційний табір – Маутхаузен. Вижив. Коли повернувся після війни, я не впізнала батька.
Вчилася спочатку в київській школі №78, а потім в школі №51, яку закінчила з срібною медаллю в 1952 році. Продовжувала навчання в Київському національному університеті ім. Тараса Шевченка на історико-філософському факультеті, який закінчила в 1957-му році. Другу вищу освіту – відділення англійської філології Педагогічного інституту іноземних мов – отримала в 1970-му році (заочно).
З 1957-го року працювала вчителем історії в с. Кагарлик, Київської області; з 1962-го вчителем історії та англійської мову в СШ №129, 126, а 1973-го року – СШ №77 (зараз Кловський ліцей №77). Останні роки викладаю тільки історію, з 1997-го викладаю також історію України англійською мовою для американських студентів-стажерів, які навчаються в Кловському ліцеї. Маю дочку та сина, онуків.
Послідовник гуманістичної педагогіки Януша Корчака та Василя Сухомлинського.
В учбовій діяльності головні принципи, якими я керуюсь:
1) виховувати в учнів відношення до історії як до науки, а не ідеології, не ідеологізувати процес навчання;
2) розвивати самостійне мислення та творчі здібності, підвищувати загальнокультурний рівень учнів;
3) допомогти учням зрозуміти, що головна цінність – людина та людське життя, що людина ніколи не повинна використовуватися як засіб...
4) вчити учнів розуміти переваги демократії над тоталітаризмом, не дивлячись на труднощі перехідних років;
5) вчити толерантності та вмінню жити в багатонаціональноиу суспільстві. Характерні риси моїх уроків: емоційність, щирість, повага до різних точок зору, широке використання поезії, фільмів, досвіду власного життя. Я проводила відкриті уроки, учбові семінари для істориків міста, області, України. З кінця 70-х створила учбовий комплекс: урок – музей – театр. Керую унікальним музеєм історії 77-ї школи, в якому зібрані документи, фотографії, листи, побутові речі учнів та учителів школи, всього більше ніж шість тисяч експонатів. Внаслідок праці музею 40 прізвищ випускників школи, учасників Великої Вітчизняної війни, внесено до Книги пам’яті України (посмертно). В жовтні 2000 року відкрилася нова експозиція музею до 100-річчя школи. З 1979-го до 1990 року керувала історичним гуртком та історичним театром. Головні спектаклі: «Своей судьбой гордимся мы» (Декабристы), 7 різних спектаклів по одній темі: «Серця мого біль» (за матеріалами музею історії школи) та інші. ГШлядачами Були учні та вчителі київських шкіл, шкіл Москви та Ленінграду, інтелігенція Києва.
5 років поспіль разом з учнями 5-х – 11-х класів видавала при музеї незалежну учнівську газету “Кловські новини”. На сторінках газети висвітлювалися питання шкільного житття, непростих стосунків, які виникають між дітьми та дорослими, публікувалися матеріали соціологічних досліджень. Газета залучала до діалогу всіх: учнів, вчителів, батьків та друзів ліцею. Вона допомагала формувати громадську думку, правовий простір та вчила самоврядуванню.Я заснувала Українське товариство Януша Корчака та очолюю його з 1995 року. Діяльність товариства спрямована на поширення та втілення в життя гуманістичних ідей видатного педагога. Разом з молодіжною групою щороку приймаю участь в роботі літньої міжнародної школи “Корчаково” в Польщі, де обговорюються питання, пов’язані з правами дитини, учні знайомляться зі спадщиною Януша Корчака, відвідують місця у Варшаві, пов’язані з його життям і загибеллю. В такій спосіб вони краще усвідомлюють європейську історію ХХ століття, переймаються високими моральними цінностями, розширюють власний світогляд. Разом з учнями та вчителями, членами товариства, допомагаю дитячій лікарні № 7, де перебувають діти з важкими захворюваннями нирок. Корчаківці проводять час з дітьми, готують та влаштовують свята, допомагають харчами та одягом, допомагають хворим дітям подолати самотність та хворобу. Така робота наближає всіх нас до створення громадянського суспільства.
Ідеї, якими я керуюсь у своїй діяльності такі:
1. “Немає дітей – є люди, але з іншими масштабами понять, запасом досвіду, іншими нахилами, іншою грою почуттів. Пам’ятай, що ми їх не знаємо.” Януш Корчак.
2. Прагнення діалогу з учнями, батьками, колегами, з людьми різних традицій та світоглядів.
3. Захист прав дитини.
4. Школа – центр культури і повинна працювати на культуру, музей – її головна складова частина.
Я – учасник різних міжнародних зустрічей та конференцій: в Польщі, Німеччині, Ізраїлі, США, на яких неодноразово виступала з доповіддями з різних педагогічних питань та питань роботи музею.
Переможець програм Partners In Education (Україна – США), організованою ACCELS серед викладачів історії (1998р.). Нагороджена “Сертифікатом визнання” від Парламенту Каліфорнії. Продовжую працювати в Кловському ліцеї № 77, викладаю історію та очолюю музей.
Відгуки в пресі про мою роботу: в газетах “Правда України” (25 травня 1980р.), “Комсомольское знамя”(№116, 1982р.), “Прапор комунізму”(№231, 1981р.), “News from Ukraine”(№26, 1987р.), “Радянська освіта”(№11, 1988р.), “Молода гвардія”(№129, 1987р.), “Літературна Україна”(№2, 1987р.), “Правда”(№63, 1987р.), “Вечірній Київ”(1 вересня 1987р.), “Зеркало Недели”, “Хрещатик”, “Печерськ”, “Завуч”, “1 сентября”, (Москва)(90-ті роки), Журнал “МетроОсвіта”, газета “Комсомольська правда”(2005р.).
Передача на TV: канал ICTV (вересень 1998р.), 1+1 (вересень 1999р.), УТ 1 (травень 2000р.), Новий канал (22 червня 2000р.), інтерв’ю на 1+1 з Юрієм Макаровим (2003р.) та передачі українського радіо (програма “Педагогічні роздуми”).
|
