Музей історії Кловського ліцею

Наталья Степановна — так я называл человека с которым провёл часть детства и юность. С каждым годом, месяцем, неделей наши отношения становились прочнее и, как мне кажется, в конце концов, превратились в узы.
Осознание того, что я знаю Наталью Степановну вызывает у меня чувство гордости, уважения и всё чаще ностальгии. Да, я не старикан, живущий воспоминаниями, но на ностальгию право у меня есть. Ведь пятый, шестой, седьмой, а потом и одиннадцатый «А» умел хорошо повеселиться и ценить проведённое вместе время. Однозначно. Благодаря этим умениям накопилась куча воспоминаний, которые не хочется да и невозможно забыть.

Я не могу точно сказать, кем была Наталья Степановна: скульптором, художником, поэтессой, кинорежиссёром или ещё кем, но уверен — она была гением. Много вы знаете персоналий, которые оставили после себя так много произведений искусства, что несут в себе знания, философию автора и память о нём сквозь года?

Бойко Никита.

Все почалося з переходу у п‘ятий клас. Вона була класним керівником і супроводжувала нас усі подальші шість років. Було багато різних моментів: смішних, щасливих, сумних, дратівливих... Але Наталія Степанівна завжди була, є і буде у наших серцях. Я ніколи не забуду подорожі та таємниці, які залишились в пам‘яті. Лише наші та Наталії Степанівни, якої, на наш превеликий жаль, уже немає поруч.

Я часто проходжу повз школу, майже кожного дня, і відвертаю погляд, бо не можу дивитись – одразу фрагменти з пам‘яті. В мене багато разів з‘являлося бажання провідати вчителів. Але для мене вже немає у школі тої магічної і доброї сили мого класного керівника, коли можна попити каву, поговорити про маленьких діточок (бо в неї дві внучки, а в мене молодша сестра), про літературу та і взагалі, що нового в житті. В мене вже немає внутрішнього сенсу провідувати школу.

Це була неймовірно тяжка подія. Ви самі розумієте, про що я. Говорити уголос навіть не хочеться, бо досі не вірю. Гадаю, от, завтра зайду до школи, у рідний клас. І що там? Вже нікого. Боляче це все розуміти та сприймати.

Наша з Наталією Степанівною історія, як класного керівника та класу, всі наші щасливі та гіркі моменти, всі наші таємниці (а їх було чимало, повірте) залишаться між нами.

Наталія Степанівна дуже багато зробила особисто для мене. Вона багато значить у моєму житті. І я завжди буду її пам‘ятати як вчителя зарубіжньої літератури, яка виховала в мене любов до цього предмету, як класного керівника (вона завжди нас захищала та була на нашому боці, а потім, коли ніхто не бачив, виховувала) та як людину, з якою було приємно поговорити на всілякі теми. Пам‘ять створює історію. Тож, пам‘ятаймо нашу Наталію Степанівну.

Спогади Марії Єрохіної

Выпускаясь, не все помнят дорогу в родную школу. Им не хочется приходить в гости и ворошить воспоминания.

Я же рада,что у меня все сложилось иначе и верю, что мне безумно повезло с местом, где я проучилась 11 лет.  И то, что я частый гость в его стенах - тому доказательство. Адрес «шелковичная,25» действительно стал мне вторым домом, где мне всегда тепло и уютно. Но еще больше мне повезло с человеком, который стал нашим классным руководителем, и оставался ним даже после выпуска. Это наша Наталия Степановна.

Та нереальная атмосфера Кловского - во многом ее заслуга. Весь прошлый год- первый год уже университетской жизни, я продолжала время от времени заглядывать в гости. Я знала, что любого из нас там ждут. Наталия Степановна всегда встречала  с улыбкой и откладывала все, чтобы просто за чаем узнать, как у кого дела. Из любимых неизменных вещей были вкусные вафли и ее самые красивые орхидеи на подоконнике. Время пролетало быстро, и его никогда не хватало, чтобы наговориться, а на прощанье обещали, что еще обязательно зайдем. И заходили.

Заходили не только мы, а и выпускники прошлых годов, родители, знакомые. Кто-то обращался с просьбой о помощи, и по возможности все проблемы находили решения. Мне хотелось, еще долгое время делиться с этим человеком своей жизнью и узнавать, чем живет она. Хотелось встречаться вместе в кафе, дарить цветы на день учителя и однажды танцевать с ней на своей свадьбе. Но жизнь слишком непредсказуема, иногда преподносит то, во что трудно поверить и трудно принять.

Бесконечно благодарна Наталье Степановне за все.

Очень светлая, добрая, всегда элегантная и красивая, готовая помочь, с огромной душой, открытой для каждого из своих детей - такой она навсегда останется в наших сердцах.

А мы навсегда останемся ее детьми.

Толкачева Настя,выпуск 2018

З 13 по 20 листопада до 70-річчя з дня загибелі Януша Корчака пройшов тиждень його пам'яті в Києві.

Центром всіх подій цього тиждня став Кловський ліцей. В нашому ліцеї єдиний на Україні музей пам'яті Януша Корчака. В музеї проходили екскурсії, майстер-класи, спектаклі, присвячені Корчаку, презентації нових книжок та газет, виступ легендарного хору Щедрик. Закінчився тиждень відкриттям меморіальної дошки Корчаку на вулиці Володимирській 47 (навпроти Золотих Воріт). Це єдиний будинок в Києві, в якому перебував Корчак, що зберігся. ЗМІ брало інтерв'ю у багатьох вчителів та дітей нашої школи, а потім їх використовували під час радіо і телепередач. В ці дні в нашому ліцеї побувало багато гостей, представники Польского посольства в Києві, видавці, перекладачі, вчителі різних шкіл, батьки... Всі ці події справили глибоке враження.

Директор видавництва "Дух і Літера" Леонід Фінберг презентує нові книги Корчака "Право на повагу" та вперше перекладену та видану біографію Корчака

Вчителі та гості під час презентації

Директор школи Інна Борисівна Співакова перша одержала дорогоцінний подарунок - книги

Світлана Василівна Петровська презентує дайджест, присвячений Корчаку; газета була розіслана по всій Україні

14 липня 2012 року, після двомісячної хвороби помер улюблений вчитель багатьох поколінь Кловського ліцею № 77 м. Києва Григорій Юхимович Френкель.

Це був незвичайний конкурс. Зазвичай, проводять екскурсію за темою. А цього року кожен учасник повинен був вибрати собі якийсь експонат із експозиції і розповісти, що стоїть за документом чи фотографією, тобто його історію. Учасники обирали для розповіді експонати із музею історії школи чи музею Януша Корчака. Вони вивчали матеріали експозиції, працювали в архіві, читали книжки, репетирували один перед одним (треба було продемонструвати власне володіння мовою, те як працюєш з документом та аудиторією).Треба було довести жюрі, яке складалося з учителів та представників учнівського колективу різних класів, що ти — дійсно екскурсовод. Для багатьох це був перший публічний виступ. А одна з учениць — Стефані Смирнова — виступала англійською.

Ось деякі експонати, які були обрані: — Квиток на футбольний матч, який мав відбутися 22 червня 1941 року (Маша Назарова). — Остання записка Бориса Кривенка до матері перед відправленням на фронт «Мамо, прощавай» (Саша Сулименко). — Сумочка матері Павла Нірона, в якій вона зберігала листи сина із фронту (Вікторія Діденко). — Фотографія Ніни Костянтинівни Нетьосіної, киянки, яка допомагала у створенні музею (Іван Сова). — Центральний портрет Януша Корчака у музеї «Пам’яті вчителя» (Анфіса Дорошенко та Влад Михайлов). — Історія створення книги «На самоті — з Богом» (Леван Елошвілі). — Фото Дому Сиріт у Варшаві (Марія Нікітенко). — Останнє фото Корчака у гетто (Катя Ольховик). — Камінь пам’яті Корчака на полі табору смерті «Треблінка» (Аліса Невгасима). — Дівчинка у червоному пальто (Маша Гієвська). Всі виступи були цікавими і хвилюючими. Важливо, що учні говорили серцем, не тільки словами. І працювали за власним бажанням, а не за наказом. Хочу висловити велику подяку всім учням-екскурсоводам та учителю англійської мови Наталії Анатоліївні Чесановській за велику допомогу у підготовці учнів до конкурсу.

Світлана Василівна Петровська

У Кловській галереї («кловський квадрат» — перехід між основним корпусом і прибудовою, біля їдальні) відбулося відкриття виставки картин учениці 9-Б класу Марії Гієвської. Серед безлічі виставлених картин не було жодної бодай трохи схожої, усі написані вражаюче професійно, промальовані усі деталі. Привернули увагу відвідувачів яскраві пейзажі, схожі на справжнє зображення у вікні. Багатьом особливо припала до душі каритина троянди. Дякуємо Марії за такі чудові малюнки!

Відгуки: Организовывая выставку, мы вновь и вновь радовались, что в нашем лицее есть талантливые дети. Маша Гиевская — тому наглядный пример. Посмотрев ее картины, можно почувствовать какой она светлый и позитивный человек. Даже трудно сказать, какой жанр ей удается лучше. Очаровывают пейзажи, захватывают картины с яркими цветами, завораживают глаза волков… А городские пейзажи!.. Они помогают ощутить настроение города и присутствие в нем. Желаем Маше совершенствоваться в творчестве и раскрывать новые грани таланта. С. Волошина, Н. Малисова

Мені дуже сподобалась виставка! Я її не тільки побачила, а й почула. Гарнішої виставки я ще не бачила! Анна Шапар, 6-Б

Маша, вся твоя выставка прекрасна! Мне очень понравилась картина Снежной Королевы. Ты можешь прочувствовать каждый цвет, каждый мазок. Ты очень красиво рисуешь. Мне очень понравилось. 5-А

Мені дуже сподобалась виставка, дуже гарні картини, передано кольори. Вони просто захоплюють. Припала до душі картина «Троянда». На неї дивишся і уявляєш, що вона справжня та жива.

6-Б Макрія Писарено, 8-А

Так називалася зустріч, яка відбулася 28 листопада 2011 року в нашому ліцеї. Вона була присвячена презентації музейного проекту, над яким творча група працювала близько чотирьох років.

Окрім експозиції, у фондах музею знаходиться безліч цінних матеріалів, багато оригінальних документів та фотографій, листів, різного роду відзнак, які розповідають про історію школи, про життя наших учнів та вчителів, починаючи з 1900 року.

Мета проекту — збереження безцінних документів нашого музею та використання їх в освітньо-педагогічній роботі, полегшення в користуванні ними майбутніх поколінь. Творча група складалася з випускників школи, з якими ми працювали над окремими питаннями, коли вони ще навчалися в ліцеї, — студентів програмістів КПІ Насті Міщук, Семена Широчина та Богдана Іванюка, архівістів Тетяни Маєр та Світлани Максименко, консультанта — філолога та історика Степана Захаркіна. Керівник проекту — вчитель історії Світлана Василівна Петровська.

Результат роботи, який був продемонстрований на зустрічі: — Створена спеціальна программа та база данних особливо цінних документів; — Описаний архів — біля 7 тисяч документів, створена комп’ютерна база архіву; — відцифровано більше 9 тисяч документів та фотографій; —

Створено сайт музею — museum77.kiev.ua — Створено 2 фільми з циклу «Пока мы живы» (про долі наших випускників під час Великої Вітчизняної війни); На зустрічі були присутні та взяли участь у обговоренні проблеми представники громадськості: Вадим Скуратівський, академік, історик та філолог; Павло Солодько, журналіст, «Українська правда»; гості з Голландії — Lies wan Weezel, Sytske Scheltema, представники фонду Willy Staat Fond; Віктор Вдовченко — науковий співробітник АПН; представники міських та шкільних музеїв та, звичайно, вчителі, батьки та учні ліцею.

Після обговорення проекту та демонстрації фільму «Настройщик» відбувся концерт при свічках: співав відомий бард Володимир Каденко, давній друг школи, фольклорний ансамбль «Колодія», організований нашою випускницею Лідією Коваль, чудово виконала «Розлуку» Глінки наша Ярослава Вовк з 10 класу.

Редакція від імені колективу ліцею висловлює щиру подяку всім учасникам проекту та тим людям, без допомоги яких він був би неможливим: представникам Willy Staat Fond — Lies van Weezel та Sytske Schltema (Голландія) та родинам Броннер та Чогадзе.

14 жовтня 2011 р.вийшло напруженим:  дві події - презентація книги Януша Корчака "Король Мацюсь Перший" та прийом першокласників у ліцеїсти.

Видавництво "А-БА-БА-ГА-ЛА-МА-ГА" Івана Малковича презентувало нову книгу у нашому музеї пам"яті Януша Корчака. Вперше був виданий повний переклад тексту( деякі частини книги в радянські часи не публікувалися). На презентації були присутні:  Іван Малкович, пані Ганна Кузьма - аташе по культурі посольства Польщі, Богдана Матіаш, яка переклала недруковані раніше тексти (перший переклад українською зробив Богдан Чайківський), багато дітей різних класів, вчителі, батьки. Людей було дуже багато, місць всім не вистачило.Частина учнів сиділа просто на підлозі, але слухали всі, боялися пропустити хоч слово.

А потім учні 5-б класу інсценували уривок з книги, поставлений художнім керівником театрального гуртка  Наталією Сулимовською.І звучали українські, польські, єврейські мелодії у виконанні Олександри Синякової та Лідії Коваль.

Наприкінці зустрічі величезна черга утворилася біля Івана Малковича, кожний хотів отримати книгу з його дарчим написом.

Вже стало доброю традицією приймати першокласників у ліцеїсти в шкільному музеї!

14 жовтня 2011 року  шкільна Актова зала була переповнена: батьки, численні гості та жваві першокласники. Після невеличкиої екскурсії, яку вели екскурсоводи нашого музею ( яких малюки закидали цікавими питаннями), відбулося урочисте посвячення. Кожний першокласник отримав ексклюзивну грамоту в старовинному стилі , паперову іграшку, зроблену учнями, та оплески  розчулених глядачів. А першокласники вперше заспівали хором щойно вивчену пісеньку та зіграли декілька кумедних сценок "Молитви школяра". Свято вдалося!