Музей історії Кловського ліцею

… життя – це хоровод моментів, які то вмирають, то знову народжуюються.

Не знаю і не можу знати, як невідомі мені батьки в невідомих мені умовах можуть виховувати невідому мені дитину, підкреслюю “можуть”, а не “хочуть”, а не “ повинні”…“ Не знаю” для науки – первозданний хаос, виникнення нових думок, щоразу ближчих до істини. “ Не знаю” для розуму, недосвіченого в науковому мисленні, - болісна порожнеча. Хочу навчити розуміти і любити чудове, повне життя і яскравих несподіванок творче “ не знаю” сучасної науки про дитину.

Я закликаю до Великої хартії вольності, до захисту прав дитини.

Може, цих прав більше,я знайшов три основні:

1.Право дитини на смерть.

2.Право дитини на сьогоднішній день.

3.Право дитини бути тим, чим вона є.

…першим, беззаперечним правом дитини є право висловлювати свої думки, активно брати участь у наших розміркуваннях про неї і вироках. Коли ми доростемо до того, що будемо її поважати і довіряти їй, коли вона сама повірить і скаже, що є її правом, - менше буде загадок і помилок. Зі страху, щоб смерть не відняла дитину, ми віднімаємо її в життя, …не дозволяємо їй жити. Ми… безперервно поспішаємо у майбутнє сповнене чар. Ледачі, ми не хочемо шукати краси в дні нинішньому… Чим же “сьогодні “ дитини гірше, менш цінне ,ніж “завтра”? ….усе, що досягнуто муштрою, тиском, насильством – ненадійне, непевне, оманливе.

І коли покірливе, “добре” дитя несподівано стає впертим, неслухняним, не треба гніватися, що дитина є тим, чим вона є.

Це скороминуча мода, помилка, непорозуміння, що все невидатне здається нам невдалим, малоцінним. Ми хворі на безсмертя. Хто не доріс до пам”ятника на площі, хоче мати хоч би провулок свого імені – віковічний запис. Якщо й не чотири шпальти, то хоч згадку в тексті: “Брав активну участь , широкі кола громадськості сумують за ним.”

Ми накладаємо на неї (дитину - С.П.) тягар обов”язків завтрашньої людини, не даючи жодного з прав людини сьогоднішньої.

Дитина – це сто масок, сто ролей здібного актора. З матір”ю вона така, з батьком , бабусею, дідусем інша, іще інша із суворим чи лагідним учителем, інша на кухні, серед ровесників, інша з багатими, з бідними, інша в буденному і в святковому одязі. Наївна і хитра, покірна і гордовита, лагідна і мстива, добре вихована і свавільна, вона вміє так затаїтися до пори до часу, так замкнутися у собі, що вводить нас в оману і використовує це в своїх цілях.

Вихователь, який не затискує, а визволяє, не пригнічує, а підносить, не мне, а формує, не диктує, а вчить, не вимагає, а запитує, переживе разом з дитиною багато натхненних хвилин, не раз зволоженим поглядом спостерігатиме за боротьбою ангела із сатаною, в якій білий ангел перемагає.

Страшенно самотньою може бути дитина у своєму стражданні.

Є немовби два життя: одне поважне, шановне, а друге – менш вартісне, яке ми поблажливо терпимо.

Ми кажемо: майбутня людина, майбутній працівник, майбутній громадянин. Що з них буде насправді, що вони колись по – справжньому , всерйоз робитимуть – то все в майбутньому. А поки ми ласкаво дозволяємо їм плутатись під ногами, але зручніше нам без них. Ні, діти були і будуть! Вони не заскочили до нас несподівано і ненадовго.

Діти не мимохідь зустрінутий знайомий, якого легко позбутися усміхом і привітанням. Діти становлять величезний відсоток людства, народу, населення, співгромадян – вони наші постійні друзі. Є, були і будуть… …дитячий вік – це довгі, важливі роки життя людини.

Дитина – іноземець, вона не розуміє мови, не знає напрямку вулиць, не знає законів і звичаїв.

Часом сама хоче роздивитись , а коли важко _ просить вказівки і поради. Потрібен гід, який гречно відповість на запитання. Поважаймо її незнання!

Теоретизуючи, ми забуваємо, що повинні вчити дитину не тільки цінувати правду, але й розпізнавати брехню, не тільки любити, але й ненавидіти, не тільки поважати, але й зневажати, не тільки згоджуватися, але й обурюватись, не тільки підкорятись, але й бунтувати.

Как много теряет человек, если у него не хватает терпения поговорить с людьми – без специального интереса, просто так, чтобы их понять.