Музей історії Кловського ліцею

Нова експозиція «Театральні традиції школи 1900-2010» була відкрита 1 вересня 2010.

Експозиція зроблена в сучасному стилі, як розсувні куліси.

Шкільний театр...Скільки надій, які збулися і які не збулися, скільки визнаних і невизнаних геніїв! Більшість учнів хоч раз за своє шкільне життя пройшли через шкільний спектакль. І, певно, пам»ятають, як готували костюми, підбирали музичний супровід, сперечалися за ролі і проводили нескінченні репетиції. Іноді навіть кидали уроки. Жили тільки театром. І ось нарешті - довгоочікуванний спектакль. Перші глядачі. Хвилювання. Як зіграю? Чи сподобається це моїм товаришам? Чи зрозуміють вони головну думку? Чи не засміють, якщо щось не так? Скільки питань! Скільки емоцій! Перші аплодисменти, перше визнання чи перший провал (буває і таке). Але скільки радості, коли працюєш над роллю, скільки радості, коли роль удається, скільки радості, коли тобі аплодує вдячний зал. Творчість. Незабутні хвилини життя...

Не всі діти в майбутньому стануть акторами, але всі вони стануть глядачами, і той, хто в дитинстві пройшов через шкільний театр, обов»язково стане культурним глядачем. Саме вихований глядач, який вміє співчувати чужій біді чи радіти успіхам героїв, який навчився відчувати життя, має великий вплив на актора, на театр. Ця співтворчість актора та глядача необхідна, без неї немає театру.

У період Відродження в Італії, потім Німеччині, Франції, Іспанії, Нідерландах в гуманістичних школах стали виконуватися в оригіналі комедії римських авторів та трагедії Сенеки. Пізніше самі викладачі шкіл писали на латині п'єси для школярів. Розквіт шкільної драми приходиться на ХVI –XVII ст. І в цей час виникає польський, а за ним і український шкільний театр. У II половині XVII століття шкільні театральні дійства відбувалися в Острозькій Академії, львівській та київській братських школах. З репертуару українського шкільного театру зберіглося 30 драм, переважно на біблійні сюжети. Інтермедія та вертеп найбільш розповсюджені у братських школах та колегіумах. Саме з них виріс класичний театр.

У нашій школі театр з»явився з самого початку її існування. Засновниця школи – її перший директор - Ганна Пантелеймонівна Снєжкова одержала освіту в Петербурзі, володіла іноземними мовами, прекрасно знала французьку та російську літературу, захоплювалася театром. Вона була людиною демократичних поглядів і розуміла, що дітям необхідно дати не тільки початкові знання, але й всебічно розвинути іх. Так у школі виник театр. Ганна Пантелеймонівна сама складала сценарії спектаклів та разом із вчителькою Ольгою Іванівною Івановою готувала дітей до виступів. Про перші кроки шкільного театру писали навіть київські газети. Звичайно, ставилися головним чином казки та інсценізували байки, але діти вчилися розуміти добро і зло, співчувати, розвивали свої здібності, смаки, ставали більш впевненими ...Недарма зі школи вийшли прославлені актори та співаки ( Народні артисти Литвиненко – Вольгемут, Костянтин Лаптєв та інші).

У 20-30 театр продовжував своє життя. Щоправда, змінився репертуар , хоча на сцені продовжували ставити і російську класику, але ставили і українські спектаклі – «Назар Стодоля», «Запорожець за Дунаєм», а також популярні радянські п»єси - «Слава»Гусєва , «Белеет парус одинокий» Катаєва, пізніше - «12 місяців» Маршака, «Снігова королева» Шварца, безумовно, « Принц і жебрак», «Том Соєр» за Марком Твеном. Керувала шкільним театром Марія Іванівна Худощенко, вчителька географії, заслужена вчителька СРСР, яка була закохана в дітей та театр. Фотографії шкільних спектаклів, як велику дорогоцінність, повезла із собою в далеку евакуацію під час Великої Вітчизняної наша випускниця 1941 року Аня Слуцька. А Поліна Брегман, випускниця 1940 року, пронесла їх крізь фронт. Вони зберігли ці безцінні фотографії. І подарували їх шкільному музею.

Можливо, після війни, у голодні та злиденні роки шкільний театр та книга були чи не єдиною радістю. Про це свідчать численні спогади учнів післявоєнних років про театр Кіма Вахліса та театр Олександри Петрівни Носко. Численні фотографії із спектаклів можна побачити в експозиції музею та в шкільному архіві.

Наприкінці 70 - початку 90 років в школі існував історичний театр «Пам»ять» під керівництвом вчителя історії Світлани Василівни Петровської. Це був унікальний театр. Він був дуже популярний серед киян (не тільки учнів та батьків, але серед студентства та інтелигенції міста; на спектаклі спеціально приїжджали та прилітали учні та вчителі з Василькова та Кірнасовки, Москви та Ленінграда...). Коли бракувало місць у Актовій залі, гладачі сиділи на підлозі, у проходах, у коридорах. Унікальність цього театру в тому, що на сцені не грали готових п’єс, а тексти писали самі. Від книги чи документу - через обговорення, роздуми, поїздки по країні (Україна, Москва та Ленінград) – до написання сценарію, розподіл ролей (треба було довести, чому саме на цю роль претендуєш) і тільки потім – до сцени. В театрі було задіяно до 80 учнів! Серед них були режисери, сценаристи, освітлювачі сцени, суфлери, художники, музиканти. Робота була для всіх, хто бажав працювати. Головними темами робіт були дві: декабристський рух («Своей судьбой гордимся мы ») та Велика Вітчизняна війна («Сердца моего боль»), хоч ставилися спектаклі і на інші теми. Перед кожною новою роботою учні зустрічалися з героями майбутніх спектаклів ( з нащадками декабристів та письменниками, які писали на цю тему), акторами московського театру на Таганці та ленінградського ТЮГу, випускниками нашої школи, які пройшли фронт. До того з цими ж учнями ми збирали документи до нашого музею.

З відгуків про роботу : «Когда – нибудь школа станет прежде всего общим делом. А мы должны сделать так, чтобы этот день пришел скорее. Хорошо ли это или плохо, но я рос и воспитывался здесь. Здесь мой дом, здесь я счастлив. Я люблю вас всех. Таким, каким я стал уже и каким буду, я обязан нашему историческому кружку и театру…» (Женя). «Спасибо за этот очень теплый и очень серьезный вечер. Сколько перечувствовать нужно, чтобы так сыграть! Уходим и уносим частицу вашей дружбы, светлые чувства, а самое главное – желание новой встречи с вами. С сегодняшнего вечера вы приобрели в лице студентов – философов КГУ горячих поклонников и постоянных зрителей. Приходите к нам на философский». 14.12.1985 р.

«...И радость встретила у входа,

Надежда встала у плеча.

Меня затронула Свобода,

Волненье в душу принеся...»( Світлана М.)

« Мой отец погиб в 1943. Сегодня я вновь встретилась с ним. Спасибо».(Зритель). Саме в ці роки на шкільній сцені починала співати старшокласниця Ольга Богомолець (нині відомий лікар та співачка) та Олена Хижна ( нині акторка Молодого театру).

З початком перебудови та здобуття незалежності України в школі стався бум театральної діяльності. Виникло багато невеличких театральних груп та загальний шкільний театр, який не був дуже численним, але кожний спектакль збирав повну залу і запам»ятався назавжди. З 1990 року керував шкільним театром Андрій Колесник, актор Молодого театру ім.Леся Курбаса. В ньому грали учні старших класів не тільки нашої школи. Були поставлені спектаклі «Сократ» Едварда Радзінського ( Сократ –Максим Максимюк, зараз професійний актор, та Ксантіпа - Галя Атабаєва), «Жаворонок» Жана Ануя (Жанна д’Арк – Юля Цибенко), «Кицька, яка гуляла сама по собі» Нонни Слєпакової, де грали незабутні Олена Гапчук та Ганна Ларченко, « Невозможная встреча» (Бах –Гендель) Пауля Барца, з талановитими Олексієм Яковенко та Стасом Біровим , «Куди вітер віє» Степана Васильченка з Юлею Варченко ....

Один із найулюбленіших театрів, який існує у ліцеї більш ніж 15 років, це англомовний театр. Театральні групи були у Тамари Іллівни Гуревич та Зої Семенівни Гулько, але найдовше існує театр «Софіт», яким керує вчитель англійської мови Тетяна Єлізарівна Сіяниця. З інтерв’ю з Тетяною Єлізарівною: «У мене не було ідеї створювати свій власний театр. Було просто прагнення залучити дітей до читання англійської літератури і не просто читати книги, а відчувати красу мови та людських почуттів...Театр – це місце, де я відпочиваю душею, де знаходжу рішення багатьох проблем, де я бачу надхненні обличчя моїх учнів, і що вони можуть те, що не завжди можуть на уроках...Це місце живого спілкування, альтернатива розмовам про кризу».Тетяна Єлізарівна поставила 16 спектаклів! Ось деякі з них : «Пігмаліон» Бернарда Шоу, «Ромео і Джульєтта» Вільяма Шекспіра», «Віднесені вітром» Маргарет Мітчел та багато інших. Багато разів її вистави отримували нагороди на різних конкурсах, тільки із своїм улюбленим класом тричі отримувала «Гран – Прі». Можливо, не тільки і не тільки за учбову, але і за театральну діяльність з дітьми вона отримала найвищу нагороду – грамоту від учнів «Про присвоєння звання «Любимый учитель»!

На початку ХХI століття в школі з’явилися нові професійні актори та режисери, які прилучили до театру десятки й десятки дітей молодшого віку. Керували театральними групами Юрій Кудрявцев та Наталія Сулимовська. Наталія 12 років працювала у Євпаторії в Міжнародному дитячому центрі «Золотий ключик». Вона була одним з організаторів міжнародного театрального фестивалю «Земля. Театр. Діти» та має великий досвід роботи з дітьми. Саме любов до дітей і привела її до нашої школи. Завдяки різноплановості цих режисерів, театр став масовим, майже всі учні залучені до дійства. Неоднаразово театральні групи ліцею ставали призерами районних конкурсів «Кришталевий каштанчик» та отримували «Гран –Прі». Серед їх робіт можна назвати такі: «Білосніжка», «Новорічнні пригоди», «Рукавичка», «Кто сказал «мяу», «Старые сказки о главном», «Рыцарский турнир», «Дюймовочка», за яку театральний колектив 2-б у 2010 р. отримав «Гран - Прі» .

Театральні колективи виникають щорічно. У 2010 році з‘явився невеличкий колектив у 5 класі під керівництвом учителя англійської мови Наталії Іванівни Воловик, який відразу став призером театрального фестивалю «Кришталевий каштанчик»; а наприкінці року – англомовна театральна група 7-8 класів, яким керує Олеся Ігорівна Якимаха, нова вчителька англійської мови.

Отож хай живе і ніколи не закінчується театр у Кловському ліцеї!

Театр, який виховує і дає дітям крила.